«Закон Божий зостається
навіки, а людські перекази не всюди
і не завжди. Закон Божий єсть плід життя, а переказ – листя. Закон Божий єсть
Боже серце в людині, а переказ єсть фіговий листок, що часто покриває єхидно», – саме так свого часу відомий
український філософ Г.С Сковорода писав про важливість Біблії як джерела божественного
одкровення і єдиного авторитетного мірила істини на противагу переданню людей. І дійсно, віра в Бога являється
важливішою особливістю людини, яка визначає хід усього її подальшого життя! Однак
часто віруючі люди керуються у своєму житті не божественними принципами, що записані в Біблії, а людським словом – переданням. Читаючи віроповчальні церковні
книги певних конфесій, зайвий
раз тільки переконуєшся в цьому, зустрічаючи
масу посилань на
старців, преподобних отців, і набагато
рідше на самого Бога та Його Слово – Біблію, яка й сьогодні говорить до нас зі своїх
сторінок: «Бога повинно слухатися більш, як людей!» [Дії 5:29], (Див. ще: Мт.4:4, Мк.7:8,13, Ів.5:39, Кол.2:8, Євр.4:12,13, 1 Iв. 5:9).
Чи не кожна релігійна конфесія має свою
віроповчальну основу. І точно можна сказати, що керуючись переданнями однієї
церкви – порушиш передання іншої. Наприклад, католицьке передання встановлює причастя на прісному хлібові,
православне – на квасному. Католики сповідують безшлюб’я для
духовенства – православні же, безшлюб’я тільки
для ченців. Є й питання щодо самого Папи Римського у католиків – для них він являється
непогрішимий (І Ватиканський Собор), проте для православних – це рішення неактуальне, для них католицькі церковні
собори не становлять віроповчальної цінності. Свого часу католицький святий Кипріян
проголосив принцип: «Nulla salus extra Ecclesiam», або «Поза церквою спасіння немає»!
Природньо, що кожен отець церкви, будь то православної чи католицької, вважає лиш
свою церкву єдино істинною! Але ж чи може бути декілька істин одразу? І все ж таки
ідеологічні розбіжності, що базуються на переданні отців тої чи іншої церкви,
можна рахувати до тої міри, до якої різниться одна церква від іншої взагалі.
Проблема ж у тому, дорогий читачу, що часто творам смертних людей вірять
набагато більше, ніж Слову Самого Бога –
Біблії.
Ми знаємо з історії, що раніше «…III ст. до н.е. єврейські рабини
створили «традиційне» тлумачення текстів Св. Писання –
т.з. Мішну; її зберігали і викладали книжники і фарисеї. Ця традиція
продовжувала розвиватися, поки не була записана в IV-VI ст.. Так виник Талмуд» [1, с.1218]. І до чого ж це призвело?
Єврейське духовенство, впадаючи у крайні форми буквалізму
й виходячи за рамки Писання, встановлювало чимало вимог власними переданнями, вони на зорі християнства закидали звинувачення й апостолам у
недотриманні своїх постанов [Мт.15:2;Мк.7:5]. Проте на
це слідувала реакція Самого Ісуса Христа, Котрий в їхню адресу говорив чітко:
«Занехаявши
заповідь Божу, передань людських ви
тримаєтесь…порушуючи Боже Слово
вашим переданням, що його ви самі встановили. І багато такого ви іншого робите»
[Мк. 7:8,13]. А ще серед численних
дискусій Спаситель звертався до духовенства з наступними словами: «Чи ви не тому помиляєтесь, що не знаєте ані Писання, ані
Божої сили?» [Мк.12:24], «Дослідіть но
Писання…» [Iв. 5:39]. Отож «написано: Не хлібом самим буде жити людина, але
кожним словом, що походить із уст Божих» [Мт. 4:4].
Як бачимо все зрозуміло і без зайвих слів: Слово Боже являється надійним мірилом
істини для віруючих людей. Однак чимало з них сьогодні не хочуть визнавати
такий простий і дієвий підхід, в центрі якого стоїть авторитет єдиної Книги – Біблії! Але ж ця книга дає відчуття
щастя людині, наближає її до Бога, дає мудрість і терпеливість, ставить на добрий
шлях злочинця, звільняє від пут залежності наркомана та алкоголіка, робить
серце людини добрим та милостивим. «Я приписую Біблії велич Англії», – стверджувала королева
Великобританії Вікторія. Президент
США Авраам Лінкольн говорив: «Біблія є
найкращим подарунком, яким Бог коли-небудь наділив людину. Все найкраще від
Спасителя світу передається нам через цю книгу». Біблія дає нам довгоочікуваний успіх у житті, радість, простоту.
Приймати за мірило істини Слово Боже, а не передання якоїсь
релігійної конфесії чи слово людське,
виправдано, адже ми дамо відповідь за свої вчинки на суді не перед людиною, а
перед Богом. І Господь виклав Свою волю у Біблії! Тому запитувати у самого
себе: «Чи дозволяє саме Біблія
робити те, що я зараз роблю, і чи забороняє вона це робити? – просто необхідно! Отож «усе
Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до
виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго
діла готова» [2 Тим. 3:16,17].
посилання:
1.Теологический энциклопедический словарь под
редакцией Уолтера Элвелла – М.:
Ассоциация «Духовное возрождение», 2003 с.1218