 |
| Зображення взято із сайту: wikii.ru |
У наш
час ієрархічна модель небесного покровительства, де окремий святий відповідає
за визначену сферу діяльності, набула широкого вияву, передусім, у традиційних
релігійних конфесіях. Однак, як переконливо свідчить ціла низка фактів, дана
релігійна практика була відома історії ще з глибокої давнини. До одного із
ранніх періодів релігійного розвитку належав період політеїзму (грец. poly – багато, theos – Бог, – багатобожжя), який значився існуванням у
релігійному житті багатьох народів світу цілих пантеонів богів, котрі
характеризувалися наявністю головного бога і менш значимих богів, що різнилися
за спеціалізацією сфер покровительства. Так, головним богом у язичницькому Римі
являвся Юпітер, його підлеглі – більш дрібні боги – це Марс – бог війни, до
якого взивали військові. Венера – богиня кохання, до якої можна було апелювати
з любовних питань. Сатурн – аграрний бог-покровитель, котрому, звичайно,
адресували свої звернення землероби і т.д. Існують також відомості про
слов’янський пантеон богів, щодо якого у «Повісті минулих літ» написано: «І
став Володимир князювати у Києві…і поставив дерев’яних богів...бога блискавок і
грому Перуна…потім Хорса – великого бога, а за ним Волоса – охоронника худоби і
покровителя торгівлі, а ще Даждьбога і Стрибога, які тримали у своїх руках небо
і вітер. А коло них поставив богів Симаргла і Мокошу…» [7,с.58, 59].
Таку
язичницьку психологію, щодо спеціалізації богів за різними сферами
покровительства, було неможливо викорінити із свідомості мас на протязі віків.
Стан речей в цьому плані не зазнав суттєвих змін і після приходу християнства.
Нова релігія, в особі певних церков, по суті модернізувала цей язичницький
культ, перетворивши його у вшанування святих. Адже «саме в епоху Вселенських
соборів визначилися такі риси християнського культу, як
ушанування…святих…Великою мірою це спричинилося тим, що традиційній язичницькій
(політеїстичній та поліденамічній) свідомості потрібна була заміна старих богів
і героїв на нових, причетних до становлення християнства» [2, с.65]. В
результаті цього дрібні боги язичників
перетворилися в католицьких і православних святих,
зберігши за собою естафету покровительства над тою чи іншою сферою життя. «Нам
відомо, – писав відомий вітчизняний етнолог, – що по християнізації
України-Руси місце поганських богів зайняли християнські святі. Згідно з
народнім уявленням, вони стали покровителями тих ділянок людського життя, якими
опікувались давніше поганські боги»[1, с.154]. Характеризуючи
цей специфічний синтез, науковці наводять і безпосередній перелік деяких
святих, котрі перебрали на себе функції язичницьких богів-покровителів: «Так,
святий Власій злився з богом Велесом і став покровителем тварин, Георгій
Переможець як Юрій злився з Ярилом і придбав його функції покровителя тварин і
взагалі родючості…Іоанн Хреститель співпав з Купайлом на тій підставі, що він і
сам був «купальником»…»[3, с.196]. Ілля-пророк почав виконувати функції бога
Перуна [4, с.78]. Обов’язки дохристиянської богині Мокоши перейшли до православної святої
Параскеви - П’ятниці, а опікунство над вогнем і залізом, отримали у спадок від
бога Сварога православні
святі Кузьма і Дем’ян тощо [8, с.118,119]. Таким чином, як констатовувала
Г.А. Носова, «ввібравши традиції дохристиянських багатобожних релігій,
християнство по суті перетворило в святих старих язичницьких богів…Під ім'ям
святих в православному пантеоні продовжували своє існування стародавні
слов'янські боги – патрони різних областей людської діяльності…» [6, с.90].
Разим
з тим існувала й певна еволюція легалізації культу святих покровителів.
Фактично, до кінця ХІ ст. даний культ уже був сформований на рівні церкви. Починаючи від молитов до святих, культ
покровителів розвивався в різних напрямках й сходив до: вшанування мощів святих, поклоніння іконам
святих, зачислення певних осіб до лику святих, встановлення свят в честь
окремих святих тощо. Загалом все це призвело до того, що культ святих міцно
закріпився у свідомості багатьох віруючих, а релігійне життя стало просто
немислимим без вшанування численних небесних покровителів. Приміром, тільки «за час існування католицької церкви було проголошено до 20 тис. святих…» [5, с. 477]. Щодо переваг від впровадження такого
трансформованого культу для церкви, то до них варто віднести, передусім,
навернення в християнство численних мас язичників, котрі здавна звикли до
багатобожної практики покровительства. З іншого ж
боку, культ святих, як на наш погляд, мав і політичну значимість. Канонізація у
сонм святих державних діячів та лідерів (наприклад, імператорів), по суті,
сприяла сакралізації політичної сфери певної держави, вивищувала її конфесійний
і геополітичний фактор у ранг божественної винятковості, що не могло не
вплинути на позитивний тандем держави і церкви у свідомості мас. До того ж отримання величезних прибутків від реліквій і
паломництв, що пов’язувалися з іменами святих, також мало далеко не негативне значення
у цьому контексті.
Однак
на протязі тривалого часу культ святих покровителів підтримували не всі
християни. У релігійному житті велося й чимало дискусій на предмет істинності
шанування святих. В результаті чого значна частина віруючих християн й до нині
спрямовує свої молитви безпосередньо до Бога (в ім’я Ісуса Христа), апелюючи до слів Писання: «один
бо є Бог, і один Посередник між Богом та людьми, людина Христос Ісус, що дав
Самого Себе на викуп за всіх»[1 Тим. 2:5,6] (див.ще: Пс.90:1-7; Єр.29:12; Мт. 6:9-13; Рим. 10:13; Об. 22:8,9).
посилання:
1.Воропай. О.
Звичаї нашого народу. етнографічний нарис.- К, Оберіг:1993 р. с.266
2.Головащенко С.І. Історія християнств:Курс лекцій: Навч. Посіб.-
К.:Либідь, 1999. с.65
3.Крывелев И.А. История религий: Очерки в 2 т. Т.1/Ин-т этнографии им.
Н.Н. Миклухо-Маклая АН СССР. – М.: Мысль, 1988 с. 196
4.Лозко. Г.
Українське язичництво.— K.: укр. центр духов, культури, 1994. с.785.Лубський В.І. Історія релігій: підруч.[для студ. вищ. навч. закл.]/В.І. Лубський, М.В. Луюська- [2-ге вид.].-К.:Центр учбової літератури, 2009. с.477
6.Носова Г.А. Язычество в
православии. – М.: Наука, 1975. с.90
7.Повість
врем’яних літ.- Харків:Фоліо,2008. - с.59
8.Черній А.М. Релігієзнавство: Підруч. Вид. 2-ге, доп. – К.: Академвидав,
2008. - с.119