Багатовікова історія людства свідчить про
існування у його світогляді натуралістичного культу богині-матері.
Богиня-матір, як зазначено в «Енциклопедії міфів народів…»,–
це «головне
жіноче божество в більшості міфологій світу. Як правило,
співвідноситься з землею і – більше широко – з жіночим творчим началом в
природі» [6, с.178].

Про загальне поширення культу
богині-матері свідчать археологічні знахідки: «під час розкопок
поселень епохи неоліту (у Передній Азії, а пізніше і на території всієї
Євразії) виявлено (у будинках, коморах, поблизу зернотерок) велику кількість
кам’яних і глиняних фігурок жінок із підкреслено повними тілами, іноді породіль
або жінок із немовлям на руках. Деякі зроблені із глини з домішками борошна і
покриті відбитками зерен (символом засіяного поля). Імовірно, їх
використовували в землеробських магічних ритуалах як символи родючості та
репродукування людей, злаків і домашніх тварин. Учені вважають, що ці фігурки
символізують богиню-матір – головне божество землеробів»[9, с.18].
У багатьох народів, зберігших пережитки
віддалених неолітичних часів, на основі первісного культу богині-матері
виникає вшанування великих богинь: Ісіда – в Єгипті, Іштар – в Месопотамії,
Кибелла – в Малій Азії, Ма – у Фракії і на Криті. В древній Греції – Гея,
Деметра, Артеміда, Афродіта і Афіна, а в древньому Римі – Теллус, Церера,
Діана, Венера, у слов’ян – Мокоша, Рожаниця.
Вагомою рисою у вшануванні богинь жіночої статі в
первісний час, стало проектування на них життєдайних функцій, котрі були
присущі жіноцтву в общині, а саме: продовження роду, материнське заступництво,
піклування і захист. Ці функції свого часу мали надзвичайно важливий смисл,
вони ставили жінку в центр суспільного і релігійного життя. В результаті чого у
багатьох міфологічних системах язичницька богиня-матір
зображувалася в положенні з дитиною на руках, що вказувало на відтворюючу
сутність жіночого і сходило до божественного розуміння її суті [6;7].
Однак вже пізніше, з розповсюдженням нової релігії
– християнства, поширюються й спроби перенесення прадавнього культу богині -
матері у його основи. Цьому сприяли фанатичні розповіді про матір Христа. Деякі
джерела свідчать, що вони почали з’являтися з кінця II ст. Позаяк християнство,
досить стрімко розповсюджуючись, почало вбирати в себе чимало традиційних
вірувань і усталених світоглядних принципів. В той час культ жіночих божеств
був досить поширеним у Римській імперії. Прадавня необхідність у вшануванні
жіночого начала, поклоніння всемогутній богині-матері залишалась не тільки у
тих, хто був прихильником язичницьких культів, а й у тих, хто прийняв
християнство. І Діва Марія, в уявленні віруючих, починає
займати місце всесильної матері-заступниці, наділяючись рисами, котрі були
присущі прадавнім богиням. Тому з розповсюдженням християнства стародавній культ
богині-матері знайшов своє продовження у Богородиці – Марії,
«…указуючи на зв'язок Марії з міфологічним образом богині землі, природи,
богині- матері»[7, с. 114]. За словами українського релігієзнавця В.І
Лубського, цей релігійний культ залежно від соціальних умов набув різного
характеру: «у Західній Європі в умовах феодалізму він перетворився в культ
мадонни, на Русі злився з язичницьким культом богині землі і родючості…»[4,
с.451].
Широкому і всезагальному встановленню культу
Марії сприяло і її возвеличення церквою: на 3-ому Вселенському соборі
в Ефесі в 431 році по н. Хр. Діва Марія проголошена
Богородицею і Царицею Небесною. А уже пізніше, з XII століття, розповсюджується
передання про непорочне зачаття Діви Марії, вільної від первородного гріха.
Далі 1 листопада 1950 року був прийнятий догмат про тілесне вознесіння Діви
Марії на небо (аналогічно Ісусу). А у 1964 році папа Павло VI оголошує Марію
«Матір'ю церков».
Крім того, іпостась стародавнього культу жіночого
божества починає переноситись і в церковну іконографію: «на іконах Богоматір
зображується або Царицею, яка сидить на троні та тримає немовля, або такою, що
молиться, чи ніжно обіймає Дитину»[5, с.94]. Очевидно, дохристиянські
богині-матері з божественними малюками послугували чудовим прикладом для цього.
До того ж з’являються й молитви до Богородиці, в антифоні Пресвятій Богородиці,
складеному у III ст., зазначається: «Під Твою милість прибігаємо, Богородице
Діво. Молитвами нашими в скорботах не погорди, а від бід захисти нас, єдина
Чиста й Благословенна. О, Володарко наша, Заступнице наша, Посереднице наша,
Утішителько наша! З Сином своїм примири нас, Синові своєму доручи нас, Синові
своєму віддай нас»[1]. І в довершення цього, у православному катехізисі роль
Діви Марії окреслюється досить чітко: «...Пресвята Діва є тим «мостом», тими
«сходами», які з'єднують невидиме небо і наш видимий, дольний світ»[3, с. 122].
Тож є очевидним, що культ стародавньої
богині-матері, як писав один із дослідників раннього християнства, «знову ожив
в культі Марії, змінивши тільки ім'я і отримавши християнське забарвлення»[2,
с.93]. Але все ж обожествення Марії далеко не відразу було прийняте
християнською церквою, відзначає доктор історичних наук І.С.Свенціцька у своїй
праці «Таємні писання перших християн». Ще в IV ст. між окремими групами
християн йшла боротьба з питань про те, як відноситися до культу Діви Марії.
Єпископ кіпрський Епіфаній, що жив у середині IV ст., в творі «Панаріон» засуджував
тих шанувальників Марії, які прагнуть ставити її замість бога і говорять про
неї, захоплені якимсь безумством і запамороченням розуму. Епіфаній, висловлюючи
думку ряду церковних керівників, писав, що Марія не повинна бути предметом
поклоніння, не слід робити її богом «У честі хай буде Марія, але поклонятися
повинно отцю і сину і святому духу». На доказ того, що Марія не є основною
особою в християнському культі, Епіфаній посилався на те, що в «священному
писанні» немає ніяких відомостей ні про смерть, ні про поховання Марії [8, с.
317].
Про високу ступінь теологічної неоднозначності
цього питання свідчить і той факт, що на сторінках Біблії культ богині жіночого
роду має негативне забарвлення й являється предметом застереження та осуду
(Суд. 2:13; 3:7;10:6; 1 Сам. 7:3; 12:10; 1 Цар. 11:5,6,33; 2 Цар. 17:9-11; 2
Цар. 23:13; Єр. 7 :18-20; Дії 19: 24-29). Проте, не заглиблюючись в теологію,
достеменно відомо, що на протязі віків культ жіночих божеств з малюками на
руках являвся характерною ознакою культу богині-матері. З
розповсюдженням християнства, необхідність у вшануванні богині жіночого роду не
зникла, а знайшла своє продовження у вшануванні Богородиці-Марії, котру, попри
центральну роль Ісуса Христа в спасінні людства, поступово наділяли
божественними рисами, що й допомагало задовільнити світоглядні запити
новонавернених у християнство язичницьких мас.
1.Антифон Пресвятій Богородиці, складений у III ст. [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.credo-ua.org/2009/05/12283
2.Древс А. Миф о деве Марии. М., 1929. с. 93
3.Епископ Александр (Семенов — Тян-Шанский). Православный катихизис. Издание Московской Патриархии. М., 1990. с.122
4.Лубський В.І.Релігієзнавство: Підручник – К.: Вілбор, 1997. с.451
5.Мартишин Д.С Основи Православної віри:[навч. Посіб.для студ. МАУП]- К.:-МАУП, 2005. с.94
6.Мифы народов мира. Энциклопедия (В 2 томах)Гл. ред. С.А.Такарев.- М.: «Советская Энциклопедия» 1980.-т.І. А-К. - с. 570
7.Мифы народов мира. Энциклопедия (В 2 томах)Гл. ред. С.А.Такарев.- М.: «Советская Энциклопедия» 1982.-т.ІІ. К-Я. - с. 659
8.Свенцицкая И.С. Раннее христианство: страницы истории.- М.: Политиздат, 1987. с. 317
9.Шугаєва Л.М. Релігії світу: навча. посіб.-K.:Академвидав. 2011. с.18