Культ Діви Марії як культ богині-матері


Багатовікова історія людства свідчить про існування у його світогляді натуралістичного культу богині-матері. Богиня-матір, як зазначено в «Енциклопедії міфів народів…»,– це «головне Богородця - Діважіноче божество в більшості міфологій світу. Як правило, співвідноситься з землею і – більше широко – з жіночим творчим началом в природі» [6, с.178].

Про загальне поширення культу богині-матері свідчать археологічні знахідки: «під час розкопок поселень епохи неоліту (у Передній Азії, а пізніше і на території всієї Євразії) виявлено (у будинках, коморах, поблизу зернотерок) велику кількість кам’яних і глиняних фігурок жінок із підкреслено повними тілами, іноді породіль або жінок із немовлям на руках. Деякі зроблені із глини з домішками борошна і покриті відбитками зерен (символом засіяного поля). Імовірно, їх використовували в землеробських магічних ритуалах як символи родючості та репродукування людей, злаків і домашніх тварин. Учені вважають, що ці фігурки символізують богиню-матір – головне божество землеробів»[9, с.18].

У багатьох народів, зберігших пережитки віддалених неолітичних часів, на основі первісного культу богині-матері виникає вшанування великих богинь: Ісіда – в Єгипті, Іштар – в Месопотамії, Кибелла – в Малій Азії, Ма – у Фракії і на Криті. В древній Греції – Гея, Деметра, Артеміда, Афродіта і Афіна, а в древньому Римі – Теллус, Церера, Діана, Венера, у слов’ян – Мокоша, Рожаниця.

Вагомою рисою у вшануванні богинь жіночої статі в первісний час, стало проектування на них життєдайних функцій, котрі були присущі жіноцтву в общині, а саме: продовження роду, материнське заступництво, піклування і захист. Ці функції свого часу мали надзвичайно важливий смисл, вони ставили жінку в центр суспільного і релігійного життя. В результаті чого у багатьох міфологічних системах язичницька богиня-матір зображувалася в положенні з дитиною на руках, що вказувало на відтворюючу сутність жіночого і сходило до божественного розуміння її суті [6;7].

Однак вже пізніше, з розповсюдженням нової релігії – християнства, поширюються й спроби перенесення прадавнього культу богині - матері у його основи. Цьому сприяли фанатичні розповіді про матір Христа. Деякі джерела свідчать, що вони почали з’являтися з кінця II ст. Позаяк християнство, досить стрімко розповсюджуючись, почало вбирати в себе чимало традиційних вірувань і усталених світоглядних принципів. В той час культ жіночих божеств був досить поширеним у Римській імперії. Прадавня необхідність у вшануванні жіночого начала, поклоніння всемогутній богині-матері залишалась не тільки у тих, хто був прихильником язичницьких культів, а й у тих, хто прийняв християнство. І Діва Марія, в уявленні віруючих, починає займати місце всесильної матері-заступниці, наділяючись рисами, котрі були присущі прадавнім богиням. Тому з розповсюдженням християнства стародавній культ богині-матері знайшов своє продовження у Богородиці – Марії, «…указуючи на зв'язок Марії з міфологічним образом богині землі, природи, богині- матері»[7, с. 114]. За словами українського релігієзнавця В.І Лубського, цей релігійний культ залежно від соціальних умов набув різного характеру: «у Західній Європі в умовах феодалізму він перетворився в культ мадонни, на Русі злився з язичницьким культом богині землі і родючості…»[4, с.451].

богині жіночої статі давнини
Широкому і всезагальному встановленню культу Марії сприяло і її возвеличення церквою: на 3-ому Вселенському соборі в Ефесі в 431 році по н. Хр. Діва Марія проголошена Богородицею і Царицею Небесною. А уже пізніше, з XII століття, розповсюджується передання про непорочне зачаття Діви Марії, вільної від первородного гріха. Далі 1 листопада 1950 року був прийнятий догмат про тілесне вознесіння Діви Марії на небо (аналогічно Ісусу). А у 1964 році папа Павло VI оголошує Марію «Матір'ю церков».

Крім того, іпостась стародавнього культу жіночого божества починає переноситись і в церковну іконографію: «на іконах Богоматір зображується або Царицею, яка сидить на троні та тримає немовля, або такою, що молиться, чи ніжно обіймає Дитину»[5, с.94]. Очевидно, дохристиянські богині-матері з божественними малюками послугували чудовим прикладом для цього. До того ж з’являються й молитви до Богородиці, в антифоні Пресвятій Богородиці, складеному у III ст., зазначається: «Під Твою милість прибігаємо, Богородице Діво. Молитвами нашими в скорботах не погорди, а від бід захисти нас, єдина Чиста й Благословенна. О, Володарко наша, Заступнице наша, Посереднице наша, Утішителько наша! З Сином своїм примири нас, Синові своєму доручи нас, Синові своєму віддай нас»[1]. І в довершення цього, у православному катехізисі роль Діви Марії окреслюється досить чітко: «...Пресвята Діва є тим «мостом», тими «сходами», які з'єднують невидиме небо і наш видимий, дольний світ»[3, с. 122].
Тож є очевидним, що культ стародавньої богині-матері, як писав один із дослідників раннього християнства, «знову ожив в культі Марії, змінивши тільки ім'я і отримавши християнське забарвлення»[2, с.93]. Але все ж обожествення Марії далеко не відразу було прийняте християнською церквою, відзначає доктор історичних наук І.С.Свенціцька у своїй праці «Таємні писання перших християн». Ще в IV ст. між окремими групами християн йшла боротьба з питань про те, як відноситися до культу Діви Марії. Єпископ кіпрський Епіфаній, що жив у середині IV ст., в творі «Панаріон» засуджував тих шанувальників Марії, які прагнуть ставити її замість бога і говорять про неї, захоплені якимсь безумством і запамороченням розуму. Епіфаній, висловлюючи думку ряду церковних керівників, писав, що Марія не повинна бути предметом поклоніння, не слід робити її богом «У честі хай буде Марія, але поклонятися повинно отцю і сину і святому духу». На доказ того, що Марія не є основною особою в християнському культі, Епіфаній посилався на те, що в «священному писанні» немає ніяких відомостей ні про смерть, ні про поховання Марії [8, с. 317].

Про високу ступінь теологічної неоднозначності цього питання свідчить і той факт, що на сторінках Біблії культ богині жіночого роду має негативне забарвлення й являється предметом застереження та осуду (Суд. 2:13; 3:7;10:6; 1 Сам. 7:3; 12:10; 1 Цар. 11:5,6,33; 2 Цар. 17:9-11; 2 Цар. 23:13; Єр. 7 :18-20; Дії 19: 24-29). Проте, не заглиблюючись в теологію, достеменно відомо, що на протязі віків культ жіночих божеств з малюками на руках являвся характерною ознакою культу богині-матері. З розповсюдженням християнства, необхідність у вшануванні богині жіночого роду не зникла, а знайшла своє продовження у вшануванні Богородиці-Марії, котру, попри центральну роль Ісуса Христа в спасінні людства,  поступово наділяли божественними рисами, що й допомагало задовільнити світоглядні запити новонавернених у християнство язичницьких мас.

посилання:
1.Антифон Пресвятій Богородиці, складений у III ст. [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.credo-ua.org/2009/05/12283
2.Древс А. Миф о деве Марии. М., 1929. с. 93
3.Епископ Александр (Семенов — Тян-Шанский). Православный катихизис. Издание Московской Патриархии. М., 1990. с.122
4.Лубський В.І.Релігієзнавство: Підручник – К.: Вілбор, 1997. с.451
5.Мартишин Д.С Основи Православної віри:[навч. Посіб.для студ. МАУП]- К.:-МАУП, 2005. с.94
6.Мифы народов мира. Энциклопедия (В 2 томах)Гл. ред. С.А.Такарев.- М.: «Советская Энциклопедия» 1980.-т.І. А-К. - с. 570
7.Мифы народов мира. Энциклопедия (В 2 томах)Гл. ред. С.А.Такарев.- М.: «Советская Энциклопедия» 1982.-т.ІІ. К-Я. - с. 659
8.Свенцицкая И.С. Раннее христианство: страницы истории.- М.: Политиздат, 1987. с. 317
9.Шугаєва Л.М. Релігії світу: навча. посіб.-K.:Академвидав. 2011. с.18